А у вашому гардеробі є джинси?
Навряд чи хтось заперечуватиме, що сьогодні джинсовий одяг є не тільки популярним, але й модним для будь-якого віку. Проте мало хто знає, що історія розвитку цього масового одягу почала розвиватися більше 150 років тому і лише недавно завоювала визнання у всіх верствах суспільства.
Насправді, створенню джинсів, як і практично будь-якому геніальному винаходу, посприяла випадковість. А відбулося це таким чином. У березні 1853 року до Америки прибув такий собі Лейба Штраус (бельгійський переселенець іудейського походження), син кравця. Ще на кораблі його сталі звати Леві Страусом. Завдяки старанням своїх братів, 24-річний Леві опинився на вулиці, маючи в своєму розпорядженні лише рулон парусини, що дісталася його по спадку від батька. Вбогий і голодний, щоб вижити на цьому божевільному Дикому Заході, він почав пропонувати на вулиці свої послуги з пошиття наметів на замовлення. Його заклик почув якийсь підхмелений роботяга-золотошукач і відмітив, що "в добротних штанях і під деревом переночувати можна". Сам Леві раніше ніколи не шив штанів, але часто спостерігав, як це робить його батько. Тому син кравця не розгубився, і, в результаті, той самий роботяга став першим володарем джинсів від самого Леві Страуса! Ціну він призначив достатньо високу – 1 долар і 20 центів. Леві не міг продешевити, адже половину виручки він вимушений був віддати братові, який дав йому нитки і ножиці. До того ж робота того коштувала. Це був перший досвід молодого кравця, що круто змінив його життя і всю світову моду в цілому.
Замовник був дуже задоволений і через деякий час привів до Леві ще одного клієнта, охочого теж обзавестися чудо-штанами, які, до речі сказати, були зроблені на совість: пошиті з грубої коричневої тканини, штани виявилися дуже міцними, зручними і чудово сиділи. Далі на кравця посипався просто шквал замовлень: всі хотіли придбати ці міцні, надійні та зручні штани. Менше ніж через рік, в тому ж таки 1853 році, в Сан-Франциско, на вулиці Беттері, Леві Страус відкрив свою майстерню з пошиття штанів, а брати, що так жорстоко поступили з ним, були у нього на посилках. Кравець виявився дуже непоганим підприємцем: він швидко зрозумів, що товар потрібно удосконалювати, модернізувати і просувати в маси. Він сам їздив в поселення золотошукачів, показував свої моделі штанів, вислуховував пропозиції на рахунок їх модернізації, налагоджував контакти з клієнтами. З часом на чудо-штанах з’явилися петлі для ременя, глибокі передні і зручні задні кишені, знаменита подвійна прошивка, якою джинси славляться і по сей день.
Класичного кольору індиго джинси стали теж завдяки Леві Страусу. Коли у нього закінчилася парусина, що дісталася від батька, він почав використовувати щільну бавовняну тканину – синю саржу, яку виготовляли у Франції в місті Нім. Звідси пішла назва тканини denim (de Nimes – з Німа). Тканину цю привозили з італійського порту Генуї, тому на пакунках з товаром писалося місце відправлення "Genoese", яке американці читали по-своєму: "Джинс".
Джинси користувалися величезною популярністю в усій Америці. Але до 1860 року попит на продукцію різко впав. З’ясувалося, що під тягарем золотих самородків і гірницьких інструментів, кишені досить швидко зношувалися і рвалися. Потрібно було терміново придумати спосіб укріпити кишені. Але вийшло так, що Леві трохи запізнився: якийсь кравець, що приїхав з Прибалтики до Невади, вже придумав спосіб зміцнення кишень за допомогою заклепок від кінської збруї. Звали цього заповзятливого кравця Якоб Девіс, і він був настільки бідний, що навіть не зміг запатентувати свій винахід, тому він запропонував Леві Страусу запатентувати цей винахід удвох. Так Леві та Якоб стали спільними власниками патенту на заклепки і партнерами.
Одяг виявився настільки зручним і практичним, що до середини XX століття джинси почали носити всі американці середнього класу. Приблизно в цей же час жінки відвоювали собі право ходити в штанях, і джинси стали одягом унісекс. А з епохою хіпі на знак загальної свободи з джинсової тканини почали шити куртки, спідниці, плаття і сарафани, а самі джинси були перетворені із звичайних штанів в модну деталь гардероба, прикрашену стрічками, вишивкою і стильною потертістю. З тих пір джинсовий одяг зайняв своє незамінне місце в житті американців.
З часом джинси перебралися до Європи, а за часів Перебудови вони з’явилися і в Радянському Союзі. Радянська молодь насилу, але вельми наполегливо завоювала право носити "буржуазний" одяг, який в нашій країні у той час було неможливо дістати, а ті рідкісні щасливчики, які привозили джинси з-за кордону, користувалися славою удачливих модників.
В кінці XX століття джинси досягли піку в своєму розвитку у всьому світі. Зараз з джинсової тканини шиють не тільки всілякий одяг будь-яких фасонів, але й аксесуари: чоботи, сумки, рюкзаки. Мода постійно диктує джинсам нові кольори: від яскраво-білих і ніжно-блакитних (варених) до зелених і синяво-чорних. При цьому моделі одягу допускають повну різноманітність. Цікаво, що бувають джинси модні цього сезону, але немодних джинсів не буває.
Відзначимо, що дизайнери високого польоту також не змогли обійти джинси стороною. І хоча довгий час штани з джинсу вважалися долею лише середнього класу, зараз всі кращі дизайнери неодмінно випускають колекції модного джинсового одягу. Так, опісля півтора століття навіть найбагатшим зіркам і знаменитостям довелося визнати, що джинси – це дійсно зручно, але й красиво.
Насправді, створенню джинсів, як і практично будь-якому геніальному винаходу, посприяла випадковість. А відбулося це таким чином. У березні 1853 року до Америки прибув такий собі Лейба Штраус (бельгійський переселенець іудейського походження), син кравця. Ще на кораблі його сталі звати Леві Страусом. Завдяки старанням своїх братів, 24-річний Леві опинився на вулиці, маючи в своєму розпорядженні лише рулон парусини, що дісталася його по спадку від батька. Вбогий і голодний, щоб вижити на цьому божевільному Дикому Заході, він почав пропонувати на вулиці свої послуги з пошиття наметів на замовлення. Його заклик почув якийсь підхмелений роботяга-золотошукач і відмітив, що "в добротних штанях і під деревом переночувати можна". Сам Леві раніше ніколи не шив штанів, але часто спостерігав, як це робить його батько. Тому син кравця не розгубився, і, в результаті, той самий роботяга став першим володарем джинсів від самого Леві Страуса! Ціну він призначив достатньо високу – 1 долар і 20 центів. Леві не міг продешевити, адже половину виручки він вимушений був віддати братові, який дав йому нитки і ножиці. До того ж робота того коштувала. Це був перший досвід молодого кравця, що круто змінив його життя і всю світову моду в цілому.
Замовник був дуже задоволений і через деякий час привів до Леві ще одного клієнта, охочого теж обзавестися чудо-штанами, які, до речі сказати, були зроблені на совість: пошиті з грубої коричневої тканини, штани виявилися дуже міцними, зручними і чудово сиділи. Далі на кравця посипався просто шквал замовлень: всі хотіли придбати ці міцні, надійні та зручні штани. Менше ніж через рік, в тому ж таки 1853 році, в Сан-Франциско, на вулиці Беттері, Леві Страус відкрив свою майстерню з пошиття штанів, а брати, що так жорстоко поступили з ним, були у нього на посилках. Кравець виявився дуже непоганим підприємцем: він швидко зрозумів, що товар потрібно удосконалювати, модернізувати і просувати в маси. Він сам їздив в поселення золотошукачів, показував свої моделі штанів, вислуховував пропозиції на рахунок їх модернізації, налагоджував контакти з клієнтами. З часом на чудо-штанах з’явилися петлі для ременя, глибокі передні і зручні задні кишені, знаменита подвійна прошивка, якою джинси славляться і по сей день. Класичного кольору індиго джинси стали теж завдяки Леві Страусу. Коли у нього закінчилася парусина, що дісталася від батька, він почав використовувати щільну бавовняну тканину – синю саржу, яку виготовляли у Франції в місті Нім. Звідси пішла назва тканини denim (de Nimes – з Німа). Тканину цю привозили з італійського порту Генуї, тому на пакунках з товаром писалося місце відправлення "Genoese", яке американці читали по-своєму: "Джинс".
Джинси користувалися величезною популярністю в усій Америці. Але до 1860 року попит на продукцію різко впав. З’ясувалося, що під тягарем золотих самородків і гірницьких інструментів, кишені досить швидко зношувалися і рвалися. Потрібно було терміново придумати спосіб укріпити кишені. Але вийшло так, що Леві трохи запізнився: якийсь кравець, що приїхав з Прибалтики до Невади, вже придумав спосіб зміцнення кишень за допомогою заклепок від кінської збруї. Звали цього заповзятливого кравця Якоб Девіс, і він був настільки бідний, що навіть не зміг запатентувати свій винахід, тому він запропонував Леві Страусу запатентувати цей винахід удвох. Так Леві та Якоб стали спільними власниками патенту на заклепки і партнерами.
Одяг виявився настільки зручним і практичним, що до середини XX століття джинси почали носити всі американці середнього класу. Приблизно в цей же час жінки відвоювали собі право ходити в штанях, і джинси стали одягом унісекс. А з епохою хіпі на знак загальної свободи з джинсової тканини почали шити куртки, спідниці, плаття і сарафани, а самі джинси були перетворені із звичайних штанів в модну деталь гардероба, прикрашену стрічками, вишивкою і стильною потертістю. З тих пір джинсовий одяг зайняв своє незамінне місце в житті американців.
З часом джинси перебралися до Європи, а за часів Перебудови вони з’явилися і в Радянському Союзі. Радянська молодь насилу, але вельми наполегливо завоювала право носити "буржуазний" одяг, який в нашій країні у той час було неможливо дістати, а ті рідкісні щасливчики, які привозили джинси з-за кордону, користувалися славою удачливих модників.
В кінці XX століття джинси досягли піку в своєму розвитку у всьому світі. Зараз з джинсової тканини шиють не тільки всілякий одяг будь-яких фасонів, але й аксесуари: чоботи, сумки, рюкзаки. Мода постійно диктує джинсам нові кольори: від яскраво-білих і ніжно-блакитних (варених) до зелених і синяво-чорних. При цьому моделі одягу допускають повну різноманітність. Цікаво, що бувають джинси модні цього сезону, але немодних джинсів не буває.
Відзначимо, що дизайнери високого польоту також не змогли обійти джинси стороною. І хоча довгий час штани з джинсу вважалися долею лише середнього класу, зараз всі кращі дизайнери неодмінно випускають колекції модного джинсового одягу. Так, опісля півтора століття навіть найбагатшим зіркам і знаменитостям довелося визнати, що джинси – це дійсно зручно, але й красиво.
6. “Мартин Боруля” (1953)
ами